16 листопада 2022 року була проведена гостьова лекція для здобувачів вищої освіти спеціальності 017 Фізична культура і спорт на тему «Особливості підготовки сучасного тренера з видів спорту». Спікером заходу був головний тренер волейбольного клубу «Барком Кажани», головний тренер чоловічої Національної збірної команди України з волейболу Угіс Крастіньш.
Зустріч з професіоналом такого рівня для здобувачів факультету фізичної культури проводилась вперше. Пан Угіс відразу погодився на пропозицію завідувача кафедри спорту і спортивних ігор Миколи Прозара провести гостьову лекцію для майбутніх тренерів. Адже за його словами, «…якщо я знаю, то чому б цим не поділитись?! Я завжди відкритий для таких зустрічей!».
На початку лекції Микола Прозар у формі презентації надав присутнім коротку біографічну довідку та представив спортивні досягнення пана Угіса.
Угіс Крастіньш народився 16 травня 1970 року в Латвії. Латвійський волейболіст, який грав на позиції розігрувального. Після завершення ігрової кар’єри став успішним тренером. Наразі пан Угіс займає посаду головного тренера чоловічої Національної збірної команди України з волейболу та львівського ВК «Барком-Кажани».
З 1995 року грав у Фінляндії за клуб «Ваммалан Лентопалло» (Vammalan Lentopallo). У сезоні 1998/1999 грав у складі боснійського (хорватського) ВК «Pauk Domaljevac Županja», у 1999/2000 – у «Napapiirin Palloketut» (Фінляндія), у 2000/2001 – у «Nice Volley-Ball» (Франція), у 2002/2007 – у «Перунган Поят» (Фінляндія), у цій команді протягом певного часу був граючим тренером. Ігрову кар’єру завершив у 2008 році у ВК «Ваммалан Лентопалло».
У якості гравця досяг таких результатів:
– дворазовий чемпіон Фінляндії;
– кращий гравець першості Фінляндії (2005);
– чотири рази брав участь у матчі «Всіх зірок» фінської Ліги.
Відповідно, у якості тренера:
– кращий волейбольний тренер Латвії (2018);
– чемпіон України 2018, 2019, 2020, 2021 роках;
– володар Кубка України з волейболу: 2017, 2018, 2019, 2021 роках;
– переможець волейбольної Євроліги 2017 року;
– срібний призер волейбольної Євроліги 2022 року;
– у 2019 році вперше в історії чоловіча Національна збірна команда України з волейболу, на жаль, поступилася сербам у 5-тисетовому поєдинку за вихід в ½ Чемпіонату Європи;
– восени 2022 року вперше в історії чоловіча Національна збірна команда України з волейболу вийшла до чвертьфіналу Чемпіонату світу з волейболу, де в боротьбі (1:3) поступилася збірній Словенії, фактично в гостьовому матчі на майданчику «Арени Стожиці» в Любляні;
– сезон 2022-2023 років ВК «Барком Кажани» розпочав у польській Плюс-Лізі.
Під керівництвом Угіса Крастіньша за чоловічу Національну збірну команду України з волейболу виступали здобувачі вищої освіти, які навчаються та навчалися у нашому Університеті:
Олег Плотницький – капітан національної збірної команди України з волейболу.
Дмитро Вієцький.
Тимофій Полуян.
Володимир Остапенко.
Володимир Сидоренко.
Денис Фомін.
Олексій Головень.
Володимир Ковальчук.
Віталій Кучер.
Далі спілкування відбувалось у формі інтерв’ю, оскільки час такої особи, на жаль, був обмеженим, і хотілось виокремити найважливіші питання для майбутніх тренерів.
Пане Угісе, ми раді вітати Вас на нашій зустрічі! Скажіть, будь ласка, то в чому ж секрет успішної підготовки тренера?
Доброго дня усім присутнім. Я дуже радий, що ви мене запросили на таку зустріч, адже я завжди відкритий для цього.
Найголовніше, на що я звертаю і завжди звертав увагу у тренерській діяльності – це здатність до навчання будь-коли і будь-де. Розпочинаючи тренувати, ніколи не втрачав можливості навчатися у досвідчених тренерів, які вже досягнули успіху, у тому числі і в національних збірних. Звісно, спочатку було навчання у закладі вищої освіти, де особливу увагу приділяли філософії тренера та тим пріоритетним напрямам майбутньої професії, які є важливими у діяльності тренера.
Після отримання теоретичної бази, я завжди користувався можливістю брати участь у тренувальному процесі інших досвідчених тренерів: постійно з ними розмовляв, обмінювався думками, вислуховував їх настанови. Для мене це було вкрай важливим, оскільки мій досвід на той час був доволі малий. І що цікаво, висококваліфіковані тренери, які досягли вагомих результатів, не відмовляли мені у спілкуванні й долучали до безпосереднього процесу тренувань. Таким чином я був присутнім на тренуваннях збірної Бразилії, збірної команди Польщі, яка до цього часу дуже сильна, збірної Канади, де тренер був один з найкращих на той час, збірної Фінляндії. Також я просив, щоб мені дозволили приймати участь у тренуваннях Національних збірних США (жіночої і чоловічої). Я не соромився! Писав листи, запитував, чи можна мені приїхати і подивитись на тренувальний процес! На що, як не дивно, мені всі тренера давали дозвіл. Також я приймав участь у тренуваннях збірної Німеччини, де проводив тренування бельгійський тренер, який згодом привів Національну збірну Польщі до золотих нагород Чемпіонату світу, також був учасником тренувального процесу збірної Франції, яка виборола золоті нагороди XXXII Літніх Олімпійський ігор.
Звісно, спочатку тренери не зовсім хотіли ділитись зі мною своїми думками та обходились загальними фразами й відповідями. Але коли ми познайомились ближче, мені почали довіряти і я став безпосередньо брати участь у самих тренуваннях. Я все записував! Сидів з хронометром, детально ведучи запис, хотів зрозуміти їх концепцію: на що у першу чергу вони звертають увагу, на чому роблять акцент. І, врешті-решт, мені почали довіряти, долучати до тренувального процесу.
До речі, я зараз усім говорю в Україні, що мої двері завжди відчинені. Тренери можуть брати участь, спостерігати за тренувальним процесом, запитувати та спілкуватися.
Також досить важливо сьогодні використовувати сучасні ґаджети. Безпосередньо у волейболі наразі найважливішим те, що є Data Volley – це відеообробка і статистична обробка ігор та тренувань, під час якого все записується, а згодом аналізується. Чому це важливо? Бо не всі гравці сприймають усно свої помилки, їм краще їх побачити на власні очі. Між нами є такий сталий вираз «Відео не бреше». Гравець подивився відео, впевнився, що він може зробити краще, й надалі працює над своїми помилками. Коли ти все зіставляєш разом, тоді набагато легше переконати гравців у тому, що шлях, по якому ми йдемо і який ми обрали, обов’язково принесе позитивний результат.
Звісно, говорячи про ґаджети, необхідно відмітити те, що у тренувальному процесі (спортивному залі) широко наразі використовуємо пульсометрами, за допомогою яких постійно моніторимо стан гравців. Виходячи з даних, я відповідно дозую навантаження, розумію, коли гравець працює, а коли недопрацьовує. Аналізуючи фізичне навантаження, яке отримав гравець можна його мотивувати, до подальших ефективних тренувань.
Також деякі ґаджети ми використовуємо і у тренажерному залі, до них можна віднести магніти, різноманітні датчики. Саме з їх допомогою маю можливість у реальному часі відслідковувати виконанням тієї чи іншої вправи, наприклад, присідання зі штангою. Це такий прямий feedback, який ми часто використовуємо у тренувальному процесі для корегування техніки рухових дій та отримання максимально якісного результату.
Використання технічних пристроїв у сучасному тренувальному процесі однозначно відіграє неабияку роль й лише позитивно позначається як на фізичних, так і на технічних якостях гравців. Доволі таки часто використовуємо «гармату» – це пристрій, за допомогою якого відпрацьовуємо прийом подачі, як силової, так і плануючої. Після спрямування м’яча «гарматою» він може розвинути швидкість, більшу за швидкість, яку може досягти м’яч після удару гравця.
Ще декілька років тому, коли готувались до змагань, розбирали сильні технічні сторони гравців команди суперника, їхні вдалі групові та командні дії у нападі та захисті при цьому використовували зазвичай записи. Сьогодення вимагає йти в ногу з часом, використання тренером сучасних інноваційно-інформаційних технологій у тренувальному і змагальному процесі однозначно має лише позитивний вплив.
Пане Угісе, скажіть, будь ласка, чи важко переключатись від тренування в клубі до тренування у збірній?
Спочатку це було важко, оскільки різниця в класі гравців була дуже суттєвою. Але останні три роки не так складно і важко. Звісно, і в збірній, і в клубі є своя специфіка. Мабуть, найбільш явні відмінності все таки у тому, що у збірній команді ти обмежений у виборі гравців, тому що ти обираєш гравців з українським громадянством. У збірній ти завжди обмежений у часі. Під час підготовки до Євроліги ми мали лише шість днів. За цей період складно підготувати гравців і вивести їх на пік своєї ігрової форми, тому ми лише намагались налагодити групову та командну взаємодію у нападі та захисті.
У клубі більше часу приділяємо вдосконаленню техніки, у збірній змінюємо лише певні нюанси, але не змінюємо техніку. Щоб змінити техніку потрібно від 4 до 7 тижнів, а в нас після 8 тижня змагальний період закінчується. У збірній команді більшу увагу все таки звертаю на побудову відповідного мікроклімату, оскільки приїздять гравці з різних клубів, з різною філософією, з різним баченням гри, тому потрібно знаходити спільну мову з усіма, вибудовувати спільну стратегію та рухатися в одному напрямку, завдяки цьому можна досягти певного балансу в команді.
Дуже легко і дуже часто гравець може піддатися негативному відношенню до всього. І для того, щоб вирішити цю проблему ми використали об’єднуючий «moto». Це, до речі, теж дуже важливо для тренера – не боятись прислухатись до своїх гравців.
Зрозумівши, що багато енергії витрачаємо на роботу, яка в нас не дуже гарно виходить, вирішили, що потребуємо певних змін, хоча інші збірні мало чим відрізнялися від нас в цьому плані й теж мають ті самі проблеми. Один із гравців навів приклад, як у його команді використовують методику американського психолога, він у своїй практиці наводить паралелі між орлами та качками, її до речі також використовують й інші національні збірні.
Сутність її полягає у тому, що людей умовно можна поділити на дві категорії: орлів і качок. Орел – це самостійний птах, який розправляє свої крила і керує процесом, бере відповідальність на себе, завжди готовий взяти під своє крило когось іншого. А качка – це птах, який постійно шукає щось погане і негативне, всім незадоволений. Качка не самостійна, вона групує навколо себе однодумців, щоб самоствердитись.
У збірній працювали саме за цією методикою. І якщо раніше під час виступів збірної у ході технічних перерв, чи перерв між партіями ми викрикували разом «Україна», то під час Чемпіонату світу ми вже викрикували «Орел». Таким чином самі собі нагадували хто ми є. Так би мовити, розкриваємо крила, допомагаємо ближнім, не жаліємось, беремо ініціативу на себе і разом досягаємо результату. Така методика спрацювала на всі 120 %.
Скажіть, будь ласка, на скільки важливою є роль лідера у команді? Яким чином лідер впливає на команду загалом та на Вас зокрема?
Лідер потрібен не лише в збірній, але й у клубі. Бути лідером складно, деколи важко, тому що лідер в певних ситуаціях бере на себе ініціативу, за яку потім несе відповідальність. Лідер не можеш кожен день викладатися на всі 100 %. І у той момент, коли у нього щось не виходить, він повинен зібратися і знову довести всім, у тому числі й самому собі, що труднощі, які виникли були тимчасовими.
Лідером у збірній звісно є Олег Плотницький, який не соромився брати на себе ініціативу. З Олегом знайшли спільну мову, постійно обговорювали стратегію на кожну гру, детально вивчали суперників, обмінювались спостереженнями, досвідом, думками. І це стосується не лише змагань, але й тренувального процесу. Бо коли лідер задає темп, тоді і команді набагато легше рухатись до спільної мети. У підготовчому періоді до Чемпіонату світу з волейболу Олег повністю впорався зі своїми обов’язками як капітан команди, так і як лідер збірної.
В клубних командах з часом також проявляється лідер, можливо, це не настільки виражено, хоча теж відіграє важливу роль.
Декілька днів тому Ви грали у Польській плюс лізі. На жаль, поступились з рахунком 3:2 команді «Закса», кольори якої захищають збірники Польщі; під час поєдинку мали значну перевагу. Яким чином Ви як тренер відновлюєтесь від поєдинків такого рівня? Як ви працюєте з командою після змагань?
В цьому плані дуже важливо почути вірний сигнал серед безліч думок у тому числі негативного характеру й зробити відповідні висновки.
Особисто я взагалі не читаю пресу, бо це не професійна думка. Вони професійні журналісти, але не професійні волейболісти. Переглядаю відеозапис гри і за пунктами її аналізую, знаходжу в чому ж були помилки та проблеми, які призвели до поразки: можливо не вірно будуємо блок, чи не вірно розміщуємось у захисті, чому не спрацював напад, у чому причина.
Що стосується емоційного фону, то я постійно спостерігаю за поведінкою та настроєм гравців, проводжу з ними короткі індивідуальні бесіди, щоб зрозуміти причини того чи іншого невдоволення. Одну і ту ж ситуацію ми бачимо по-різному. Наприклад, після цієї гри на тренуванні сконцентрував увагу блокуючих на те, яким чином технічно вірно виконувати блокування. При цьому не здійснював будь-якого психологічного тиску, розповідав на що потрібно звернути більше уваги.
Крім того, що потрібно вчитись, проявляти ініціативу та переймати досвід провідних тренерів, що ще потрібно роботи, щоб досягнути високого професійного рівня? Які Ваші поради здобувачам?
У своїй професійній діяльності велику увагу приділяю вивченню «human resource management (управління людськими ресурсами). Вивчав як здійснювати керівництво людьми, у тому числі спортсменами, особливу увагу звертав, яким чином бути лідером в команді. Тому що, команда – це живий організм, кожен гравець – індивідуальна особистість, вони мають свої вподобання, проблеми не лише спортивного плану, але й особисті. І цим усім потрібно вірно керувати. На перший погляд це не стосується спорту, але спорт дуже схожий на бізнес, оскільки в бізнесі теж потрібно цілеспрямовано досягати поставлених цілей з найменшою затратою енергії. Виходячи з цього, можу сказати, що книги, які написані для бізнесу, ідеально підходять для спорту, зокрема для тренерської діяльності.
Так співпало, що на той час моя дружина викладала в одному з університетів Фінляндії і я користувався її лекційним матеріалом, який став мені в нагоді.
Ще 10 років тому ліворуких гравців зазвичай готували у якості розігрувальних та діагональних. Наразі їх готують і у якості догравальників, у ВК «Барком Кажани» чотири ліворуких гравці. Яке у Вас ставлення до ліворуких гравців загалом?
У мене ставлення однакове до усіх, я не вважаю їх особливими. Ці ярлики, які вішають на ліворуких є наслідком комуністичних віянь. Так, є один момент: вважають, що ліворуким важче блокувати в четвертій зоні, тому що це незручно для них. Але з часом все змінюється. Приклад: Олег Плотницький, який наразі дуже круто блокує, хоча декілька років тому, вважали, що він в другій зоні блокує набагато краще. Тому я не визнаю таких ярликів і дуже сильно протестую проти них.
Коли мене запитують, чи виросте з того чи іншого хлопця хороший волейболіст, я не знаю що відповісти. Не можна на молодих спортсменів вішати ярлики також. Потрібно давати усім шанс, бо яка різниця чи ти лівою рукою їси яблуко, чи правою?!
Скажіть, будь ласка, на скільки Василь Тупчій наразі є лідером команди «Барком Кажани»?
Василь по грі лідер! Тут питань взагалі не має. Але з психологічної точки зору поки що ні. Ще є поки куди рости. Під час гри, звісно, він сильно допомагає команді. Мене особисто приємно дивує останнім часом. Я цьому радий!
Скажіть, будь ласка, чи відіграють в третій зоні ростові дані гравців першого темпу? І чи звертаєте Ви увагу на це у своїй філософії гри?
І так, і ні. Ще п’ять років тому світовий волейбол років засвідчи, що кращим блокуючим може стати гравець зі зростом 197 см. Але, якщо є ростові дані – це, звичайно, бонус, тому що гравець завдяки своєму зросту має більше можливостей заблокувати суперника. Коли я ставив Мазенка Богдана і Довгого Іллю на блок (вони нижчі зростом від Щурова Владислава), то у суперника відразу з’являлась можливість атаки першим темпом. Тому вони повинні бути кращими в іншому: «читати» гру розігрувального команди суперника, вдало обирати позицію по відношенню до нападаючого, вчасно обирати час для вистрибування і т.п. А у Владислава Щурова є ці додаткові 10 см, і те, що він не зміг вчасно оцінити ситуацію, чи не вдало розмістився по відношенню до блокуючих, він може виправити це своїм зростом. Тому зріст у сучасному атлетичному волейболі – це однозначно бонус. Але судити про те, що гравець може не стати висококласним блокувальником, бо у нього ріст 2 м, не потрібно.
Вкінці заходу завідувач кафедри Микола Прозар підсумував проведену гостьову лекцію та подякував пану Угісу за щирість, професіоналізм та відкритість. Угіс Крастіньш, в свою чергу, також був вдячний за зустріч і наголосив на тому, що він завжди відкритий до співпраці та обміну досвідом. Адже, як тільки у нього з’являється вільний час, використовує його для навчання, що і радить робити нашим здобувачам.
Микола ПРОЗАР, завідувач кафедри спорту і спортивних ігор